Допоміжні речовини: динатрію гідрофосфату дигідрат, пропіленгліколь, фенол, хлористоводнева кислота (для корекції pH), гідроксид натрію (для корекції pH), вода д/і.
1.5 мл (0.25 мг/доза або 0.5 мг/доза) - картриджі скляні (1) - шприц-ручки одноразові пластикові (1) для багаторазових ін'єкцій у комплекті з 6 одноразовими голками НовоФайн® Плюс - пачки картонні.
3 мл (1 мг/доза) - картриджі скляні (1) - шприц-ручки одноразові пластикові (1) для багаторазових ін'єкцій у комплекті з 4 одноразовими голками НовоФайн® Плюс - пачки картонні.
Клініко-фармакологічна група: Гіпоглікемічний препарат. Агоніст рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1)
Фармако-терапевтична група: Гіпоглікемічний засіб - аналог глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1)
Фармакологічна дія
Семаглутид є агоністом рецепторів ГПП-1 (ГПП-1Р), виробленим методом біотехнології рекомбінантної ДНК з використанням штаму Saccharomyces cerevisiae з подальшим очищенням.
Семаглутид є аналогом ГПП-1, що має 94% гомологічності з людським ГПП-1. Семаглутид діє як агоніст ГПП-1Р, який селективно зв'язується та активує ГПП-1Р. ГПП-1Р є мішенню для нативного ГПП-1.
ГПП-1 є фізіологічним гормоном, який надає відразу кілька ефектів на регуляцію концентрації глюкози та апетит, а також на серцево-судинну систему. Вплив на концентрацію глюкози та апетит специфічно опосередкований ГПП-1Р, розташованими в підшлунковій залозі та головному мозку. Фармакологічні концентрації семаглутиду знижують концентрацію глюкози крові та масу тіла за допомогою поєднання ефектів, описаних нижче. ГПП-1Р представлені також у специфічних областях серця, судин, імунної системи та нирок, де їх активація може мати серцево-судинні та мікроциркуляторні ефекти.
На відміну від нативного ГПП-1, продовжений Т1/2 семаглутиду (близько 1 тижня) дозволяє застосовувати його п/к 1 раз на тиждень. Зв'язування з альбуміном є основним механізмом тривалої дії семаглутиду, що призводить до зниження виведення його нирками та захищає від метаболічного розпаду. Крім того, семаглутид стабільний щодо розщеплення ферментом дипептидилпептидазою-4.
Семаглутид знижує концентрацію глюкози крові за допомогою глюкозозалежної стимуляції секреції інсуліну та пригнічення секреції глюкагону. Таким чином, при підвищенні концентрації глюкози крові відбувається стимуляція секреції інсуліну та пригнічення секреції глюкагону. Механізм зниження рівня глікемії включає також невелику затримку випорожнення шлунка у ранній постпрандіальній фазі. Під час гіпоглікемії семаглутид зменшує секрецію інсуліну та не знижує секрецію глюкагону.
Семаглутид знижує загальну масу тіла та масу жирової тканини, зменшуючи споживання енергії. Даний механізм зачіпає загальне зниження апетиту, включаючи посилення сигналів насичення та ослаблення сигналів голоду, а також покращення контролю споживання їжі та зниження тяги до їжі. Знижується також інсулінорезистентність, можливо за рахунок зменшення маси тіла. Крім цього, семаглутид знижує перевагу до їди з високим вмістом жирів. У дослідженнях на тваринах було показано, що семаглутид поглинається специфічними областями головного мозку та посилює ключові сигнали насичення та послаблює ключові сигнали голоду. Впливаючи на ізольовані ділянки тканин головного мозку, семаглутид активує нейрони, пов'язані з почуттям ситості, та пригнічує нейрони, пов'язані з почуттям голоду.
У клінічних дослідженнях семаглутид позитивно впливав на ліпіди плазми, знижував систолічний артеріальний тиск і зменшував запалення.
У дослідженнях на тваринах семаглутид пригнічує розвиток атеросклерозу, попереджаючи подальший розвиток аортальних бляшок і зменшуючи запалення в бляшках.
Фармакодинаміка
Усі фармакодинамічні дослідження були проведені після 12 тижнів терапії (включаючи період збільшення дози) у рівноважній концентрації семаглутиду 1 мг 1 раз на тиждень.
Рівень глікемії натще та постпрандіальний рівень глікемії
Семаглутид знижує концентрацію глюкози натще і концентрацію постпрандіальної глюкози. У порівнянні з плацебо терапія семаглутидом 1 мг у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (СД2) призвела до зниження концентрації глюкози з точки зору абсолютної зміни від вихідного значення (ммоль/л) та відносного зниження порівняно з плацебо (%) щодо концентрації глюкози натще (1.6 ммоль/л; 22%); концентрації глюкози через 2 години після прийому їжі (4.1 ммоль/л; 37%); середньої добової концентрації глюкози (1.7 ммоль/л; 22%) та постпрандіальних піків концентрації глюкози за 3 прийоми їжі (0.6-1.1 ммоль/л). Семаглутид знижував концентрацію глюкози натще після введення першої дози.
Функція β-клітин підшлункової залози та секреція інсуліну
Семаглутид покращує функцію β-клітин підшлункової залози. Після внутрішньовенного струминного введення глюкози пацієнтам з ЦД2 семаглутид у порівнянні з плацебо покращував першу і другу фазу інсулінового відведення.
ета з трикратним та двократним підвищенням, відповідно, і збільшував максимальну секреторну активність β-клітин підшлункової залози після тесту стимуляції аргініном. Крім того, порівняно з плацебо терапія семаглутидом збільшує концентрації інсуліну натще.
Секреція глюкагону
Семаглутид знижує концентрацію глюкагону натще і постпрандіальну концентрацію глюкагону. У пацієнтів з ЦД2 семаглутид призводить до відносного зниження концентрації глюкагону порівняно з плацебо: концентрації глюкагону натще (8-21%), постпрандіальної глюкагонової відповіді (14-15%) та середньої добової концентрації глюкагону (12%).
Глюкозозалежна секреція інсуліну та глюкозозалежна секреція глюкагону
Семаглутид знижував високу концентрацію глюкози в крові, стимулюючи секрецію інсуліну та знижуючи секрецію глюкагону глюкозозалежним способом. Швидкість секреції інсуліну після введення семаглутиду пацієнтам із ЦД2 була порівнянна з такою у здорових добровольців.
Під час індукованої гіпоглікемії семаглутид у порівнянні з плацебо не змінював контррегуляторну відповідь підвищення концентрації глюкагону, а також не посилював зниження концентрації С-пептиду у пацієнтів із ЦД2.
Випорожнення шлунка
Семаглутід викликав невелику затримку раннього постпрандіального спорожнення шлунка, тим самим знижуючи швидкість надходження постпрандіальної глюкози в кров.
Маса тіла та склад тіла
Спостерігалося більше зниження маси тіла при застосуванні семаглутиду порівняно з вивченими препаратами порівняння (плацебо, ситагліптином, ексенатидом уповільненого вивільнення, дулаглутидом та інсуліном гларгін) (див. розділ "Клінічна ефективність та безпека"). Втрата маси тіла при застосуванні семаглутиду відбувалася переважно за рахунок втрати жирової тканини, що перевищує втрату м'язової маси в 3 рази.
Апетит, споживання калорій та вибір продуктів харчування
У порівнянні з плацебо семаглутид знизив споживання калорій на 18-35% під час трьох послідовних прийомів їжі ad libitum. Цьому сприяли стимульовані семаглутидом придушення апетиту як натще, так і після їди, покращений контроль споживання їжі, ослаблення тяги до їжі, особливо з високим вмістом жирів.
Ліпіди натще і постпрандіальні ліпіди
У порівнянні з плацебо семаглутид знижував концентрації тригліцеридів та холестерину ЛПДНЩ натще на 12% та 21%, відповідно. Постпрандіальне збільшення концентрації тригліцеридів та холестерину ЛПДНЩ у відповідь на прийом їжі з високим вмістом жирів знизилося більш ніж на 40%.
Електрофізіологія серця (ЕФС)
Дія семаглутиду на процес реполяризації у серці була протестована у дослідженні ЕФС. Застосування семаглутиду в дозах, що перевищують терапевтичні (у рівноважній концентрації до 1.5 мг), не призводило до подовження скоригованого інтервалу QT.
Клінічна ефективність та безпека
Як покращення глікемічного контролю, так і зниження серцево-судинної захворюваності та смертності є невід'ємною частиною лікування ЦД2.
Ефективність та безпека препарату Оземпік у дозах 0.5 мг та 1 мг оцінювалися у шести рандомізованих контрольованих клінічних дослідженнях 3а фази. З них п'ять клінічних досліджень як основна мета оцінювали ефективність глікемічного контролю, в той час як одне клінічне дослідження оцінювало як основну мету серцево-судинний результат. На додаток було проведено два клінічні дослідження препарату Оземпік® 3 фази за участю японських пацієнтів.
На додаток було проведено дослідження 3b фази для порівняння ефективності та безпеки препарату Оземпік у дозах 0.5 мг і 1 мг 1 раз на тиждень з дулаглутидом 0.75 мг і 1.5 мг 1 раз на тиждень відповідно. Також було проведено клінічне дослідження 3b фази з метою вивчення ефективності та безпеки семаглутиду як доповнення до лікування інгібітором натрійзалежного переносника глюкози 2 типу (SGLT2).
Терапія препаратом Оземпік® продемонструвала стійкі, статистично переважаючі та клінічно значущі поліпшення показника HbA1c та зниження маси тіла на термін до 2 років порівняно з плацебо та лікування з активним контролем (ситагліптином, інсуліном гларгін, ексенатидом сповільненого).
Вік, стать, раса, етнічна приналежність, вихідні значення ІМТ та маси тіла (кг), тривалість цукрового діабету (ЦД) та ниркова недостатність не вплинули на ефективність препарату Оземпік®.
Монотерапія
Монотерапія препаратом Оземпік у дозах 0.5 мг і 1 мг 1 раз на тиждень протягом 30 тижнів порівняно з плацебо призвела до статистично більш значущого зниження показників HbA1c (-1.5%, -1.6% проти 0% відповідно), глюкози плазми натще ) (-2.5 ммоль/л, -2.3 ммоль/л проти -0.6 ммоль/л відповідно) та маси тіла (-3.7 кг, -4.5 кг проти -1.0 кг відповідно).
Препарат Оземпік® порівняно з ситагліптином, обидва в комбінації з 1-2 пероральними гіпоглікемічними препаратами (метформіном та/або препаратами групи тіазолідиндіону)
Терапія препаратом Оземпік® 0.5 мг та 1 мг 1 раз на тиждень протягом 56 тижнів порівняно з ситагліптином призвела до стійкого та статистично більш значущого зниження показників HbA1c (-1.3%, -1.6% проти -0.5% відповідно), ДПН (-2.1 ммоль). /л, -2.6 ммоль/л проти -1.1 ммоль/л відповідно) та маси тіла (-4.3 кг, -6.1 кг проти -1.9 кг відповідно). Терапія препаратом Оземпік® 0.5 мг та 1 мг порівняно з ситагліптином значно знижувала систолічний АТ від вихідного значення 132.6 мм рт.ст. (-5.1 мм рт.ст., -5.6 мм рт.ст. проти -2.3 мм рт.ст. відповідно). Змін діастолічного артеріального тиску не відбувалося.
Препарат Оземпік® порівняно з дулаглутидом, обидва в комбінації з метформіном
Терапія препаратом Оземпік® 0.5 мг порівняно з дулаглутидом 0.75 мг, обидва 1 раз на тиждень протягом 40 тижнів, призвела до стійкого та статистично переважаючого зниження показників HbA1c (-1.5% проти -1.1%), ГПН (-2.2 мм). -1.9 ммоль/л) та маси тіла (-4.6 кг проти -2.3 кг) відповідно.
Терапія препаратом Оземпік® 1 мг порівняно з дулаглутидом 1.5 мг обидва 1 раз на тиждень протягом 40 тижнів, призвела до стійкого та статистично переважаючого зниження показників HbA1c (-1.8% проти -1.4%), ГПН (-2.8 ммоль/л проти 2.2 ммоль/л) та маси тіла (-6.5 кг проти -3.0 кг) відповідно.
Препарат Оземпік® порівняно з ексенатидом уповільненого вивільнення, обидва в комбінації з метформіном або метформіном спільно з похідним сульфонілсечовини
Терапія препаратом Оземпік® 1 мг 1 раз на тиждень протягом 56 тижнів порівняно з ексенатидом уповільненого вивільнення 2.0 мг призвела до стійкого та статистично більшого зниження показників HbA1c (-1.5% проти -0.9%), ГПН (-2.8 ммоль/л -2.0 ммоль/л) та маси тіла (-5.6 кг проти -1.9 кг) відповідно.
Препарат Оземпік® порівняно з інсуліном гларгін, обидва в комбінації з 1-2 пероральними гіпоглікемічними препаратами (монотерапія метформіном або метформін з похідним сульфонілсечовини)
Терапія препаратом Оземпік® у дозах 0.5 мг та 1 мг 1 раз на тиждень у порівнянні з інсуліном гларгін протягом 30 тижнів призвела до статистично більш значущого зниження показників HbA1c (-1.2%, -1.6% проти -0.8% відповідно) та маси тіла ( -3.5 кг, -5.2 кг проти +1.2 кг відповідно).
Зниження показника ГНН було статистично більш значущим для препарату Оземпік 1 мг порівняно з інсуліном гларгін (-2.7 ммоль/л проти -2.1 ммоль/л). Не спостерігалося статистично більш значуще зниження показника ГПН для препарату Оземпік 0.5 мг (-2.0 ммоль/л проти -2.1 ммоль/л).
Частка пацієнтів, у яких спостерігалися важкі або підтверджені (<3.1 ммоль/л) епізоди гіпоглікемії, була нижчою при застосуванні препарату Оземпік® 0.5 мг (4.4%) та Оземпік® 1 мг (5.6%) порівняно з інсуліном гларгін (10.6%) .
Більше пацієнтів досягли показника HbA1c <7% без тяжких або підтверджених епізодів гіпоглікемії та без набору ваги при застосуванні препарату Оземпік® 0.5 мг (47%) та Оземпік® 1 мг (64%) порівняно з інсуліном гларгін (16%).
Препарат Оземпік® порівняно з плацебо, обидва в комбінації з базальним інсуліном
Терапія препаратом Оземпік у дозах 0.5 мг і 1 мг порівняно з плацебо протягом 30 тижнів призвела до статистично більш значущого зниження показників HbA1c (-1.4%, -1.8% проти -0.1% відповідно), ГПН (-1.6 ммоль/л, -2.4 ммоль/л проти -0.5 ммоль/л відповідно) та маси тіла (-3.7 кг, -6.4 кг проти -1.4 кг відповідно). Частота важких або підтверджених епізодів гіпоглікемії суттєво не відрізнялася при застосуванні препарату Оземпік® та плацебо. Частка пацієнтів з показником HbA1c ≤8% на скринінгу, які повідомили про важкі або підтверджені (<3.1 ммоль/л) епізоди гіпоглікемії, була вищою при застосуванні препарату Оземпік® порівняно з плацебо і порівнянна у пацієнтів з показником HbA1c>.
Препарат Оземпік® порівняно з плацебо як доповнення до терапії інгібітором SGLT2 (як монотерапія або в комбінації з похідним сульфонілсечовини або метформіном).
Терапія препаратом Оземпік® в дозі 1 мг 1 раз на тиждень як доповнення до терапії інгібітором SGLT2 (як монотерапія або в комбінації з похідним сульфонілсечовини або метформіном) порівняно з плацебо раз на тиждень протягом 30 тижнів призвела до статистично значимого (-1.5% проти -0.1% відповідно), ДНН (-2.2 ммоль/л проти 0 ммоль/л, відповідно) та маси тіла (-4.7 кг проти -0.9 кг відповідно).
Комбінація з монотерапією похідним сульфонілсечовини
На 30-му тижні клінічних досліджень (див. підрозділ "Оцінка впливу на серцево-судинну систему") була проведена оцінка підгрупи зі 123 пацієнтів, які перебувають на монотерапії похідним сульфонілсечовини. На 30-му тижні показник HbA1с знизився на 1.6% і на 1.5% при застосуванні препарату Оземпік у дозах 0.5 мг і 1 мг, відповідно, і збільшився на 0.1% при застосуванні плацебо.
Комбінація із попередньо змішаним інсуліном ± 1-2 пероральних гіпоглікемічний препарат
На 30-му тижні клінічних досліджень (див. підрозділ "Оцінка впливу на серцево-судинну систему") було проведено оцінку підгрупи з 867 пацієнтів, які перебувають на терапії попередньо змішаним інсуліном (у комбінації або без двох пероральних гіпоглікемічних препаратів). На 30-му тижні показник HbA1c знизився на 1.3% і на 1.8% при застосуванні препарату Оземпік у дозах 0.5 мг і 1 мг, відповідно, і знизився на 0.4% при застосуванні плацебо.
Співвідношення пацієнтів, які досягли цільового зниження показника HbA1c
До 79% пацієнтів досягли цілей лікування щодо зниження показника HbA1c <7%, і частка таких пацієнтів була значно більшою при застосуванні препарату Оземпік® порівняно з пацієнтами, які отримували ситагліптин, ексенатид уповільненого вивільнення, інсулін гларгін, дулаглутид та плацебо.
Частка пацієнтів, які досягли показника HbA1c менше 7% без важких або підтверджених епізодів гіпоглікемії і без набору ваги, була значно більша при застосуванні препарату Оземпік у дозах 0.5 мг і 1 мг (до 66% і 74%, відповідно) порівняно з пацієнтами, отримували ситагліптин (27%), ексенатид уповільненого вивільнення (29%), інсулін гларгін (16%), дулаглутид 0.75 мг (44%) та дулаглутид 1.5 мг (58%).
Маса тіла
Монотерапія препаратом Оземпік® 1 мг або терапія в комбінації з 1-2 лікарськими препаратами призводила до статистично більшого зниження маси тіла (втрата становила до 6.5 кг) порівняно з терапією плацебо, ситагліптином, ексенатидом уповільненого вивільнення, інсуліном гларгін. Зниження маси тіла було стійким терміном до 2 років.
Після одного року терапії втрати маси ≥5% і ≥10% досягла більша кількість пацієнтів, які отримували препарат Оземпік® 0.5 мг (46% і 13%) та 1 мг (до 62% та 24%), порівняно з пацієнтами, які перебували на терапії активними препаратами порівняння ситагліптином та ексенатидом уповільненого вивільнення (до 18% та до 4%).
У клінічному дослідженні тривалістю 40 тижнів втрати маси ≥5% і ≥10% досягли більшої кількості пацієнтів, які отримували препарат Оземпік® 0.5 мг (44% і 14%), порівняно з пацієнтами, які отримували дулаглутид 0.75 мг (23% і 3%). . Втрати маси ≥5% та ≥10% досягли більшої кількості пацієнтів, які отримували препарат Оземпік® 1 мг (до 63% і 27%), порівняно з пацієнтами, які отримували дулаглутид 1.5 мг (30% і 8%).
У серцево-судинному клінічному дослідженні втрати маси тіла ≥5% і ≥10% досягли більшої кількості пацієнтів, які отримували препарат Оземпік® 0.5 мг (36% та 13%) та 1 мг (47% та 20%), порівняно з пацієнтами, отримували плацебо 0.5 мг (18% та 6%) та 1 мг (19% та 7%).
ДПН та постпрандіальне збільшення концентрації глюкози
Під час усіх трьох щоденних прийомів їжі препарат Оземпік® 0.5 мг та 1 мг показав значне зниження концентрації ГПН до 2.8 ммоль/л та зниження постпрандіального приросту концентрації глюкози до 1.2 ммоль/л (різниця між значеннями до та після їжі, отримана після трьох прийомів їжі ) (на додаток див. вище підрозділ "Фармакодинаміка").
Функція β-клітин підшлункової залози та інсулінорезистентність
У ході терапії препаратом Оземпік® 0.5 мг та 1 мг відбулося поліпшення функції β-клітин підшлункової залози та зменшення інсулінорезистентності, що підтверджується оцінкою гомеостатичних моделей функції β-клітин підшлункової залози (НОМА-В) та інсулінорезистентності (HOMA) . вище підрозділ "Фармакодинаміка").
Ліпіди
Під час клінічних досліджень препарату Оземпік спостерігалося поліпшення профілю ліпідів крові натще, переважно в групі, яка отримувала дозу 1 мг (на додаток див. вище підрозділ "Фармакодинаміка").
Оцінка впливу на серцево-судинну систему
3297 пацієнтів із ЦД2 та високим серцево-судинним ризиком були рандомізовані у подвійне сліпе клінічне дослідження тривалістю 104 тижні на одержання препарату Оземпік® 0.5 мг або 1 мг 1 раз на тиждень або плацебо 0.5 мг або 1 мг на додаток до стандартної терапії серцево- протягом наступних двох років.
Терапія препаратом Оземпік® призвела до зниження на 26% ризику первинного комбінованого результату, що включає смерть через серцево-судинну патологію, інфаркт міокарда без смертельного наслідку та інсульт без смертельного наслідку. Насамперед це було зумовлено значним зменшенням частоти інсульту без смертельного наслідку (39%) та незначним зменшенням частоти інфаркту міокарда без смертельного наслідку (26%), але без змін у частоті смерті через серцево-судинну патологію.
Значно знизився ризик реваскуляризації міокарда або периферичних артерій, тоді як ризик нестабільної стенокардії, яка потребує госпіталізації, та ризик госпіталізації через серцеву недостатність знизилися незначно. Мікроциркуляторні результати включали 158 нових або погіршилися випадків нефропатії. Відносний ризик щодо часу до виникнення нефропатії (нові випадки розвитку персистуючої макроальбумінурії, персистируюче
е подвоєння сироваткової концентрації креатиніну, необхідність у постійній замісній нирковій терапії та смерть через хворобу нирок) склав 0.64.
На додаток до стандартної терапії серцево-судинних захворювань, терапія препаратом Оземпік® у дозах 0.5 мг та 1 мг порівняно з плацебо 0.5 мг та 1 мг протягом 104 тижнів призвела до значного та стійкого зниження від вихідних значень показника HbA1с (-1.1%). 1.4% проти -0.4% та -0.4% відповідно).
Артеріальний тиск
Спостерігалося значне зниження середнього систолічного артеріального тиску при застосуванні препарату Оземпік® 0.5 мг (3.5-5.1 мм рт.ст.) та Оземпік® 1 мг (5.4-7.3 мм рт.ст.) у комбінації з пероральними гіпоглікемічними препаратами або базальним інсуліном. Не відзначалося значної різниці за показниками діастолічного АТ між препаратом Оземпік® та препаратами порівняння.
Фармакокінетика
Т1/2 семаглутиду рівний приблизно 1 тижні уможливлює режим дозування препарату Оземпік® 1 раз на тиждень.
Всмоктування
Час досягнення Сmax у плазмі становить від 1 до 3 днів після введення дози препарату.
Рівноважна концентрація препарату (AUCt/24) досягалася через 4-5 тижнів одноразового щотижневого застосування препарату. Після п/к введення семаглутиду в дозах 0.5 мг та 1 мг середні показники його рівноважної концентрації у пацієнтів із ЦД2 склали близько 16 нмоль/л та 30 нмоль/л відповідно.
Експозиція для доз семаглутиду 0.5 мг та 1 мг збільшується пропорційно до дози.
При підшкірному введенні семаглутиду в передню черевну стінку, стегно або плече досягається подібна експозиція.
Абсолютна біодоступність семаглутиду після підшкірного введення склала 89%.
Розподіл
Середній Vd семаглутиду в тканинах після підшкірного введення пацієнтам з ЦД2 становив приблизно 12.5 л. Семаглутид значною мірою зв'язувався з альбуміном плазми (>99%).
Метаболізм
Семаглутид метаболізується за допомогою протеолітичного розщеплення пептидної основи білка та подальшого бета-окислення жирної кислоти бічного ланцюга.
Виведення
ШКТ та нирки є основними шляхами виведення семаглутиду та його метаболітів. 2/3 введеної дози семаглутиду виводиться нирками, 1/3 – через кишечник.
Приблизно 3% введеної дози виводиться нирками у вигляді незміненого семаглутиду.
У пацієнтів із ЦД2 кліренс семаглутиду становив близько 0.05 л/год. З елімінаційним Т1/2 приблизно 1 тиждень семаглутид буде присутній у загальному кровотоку протягом приблизно 5 тижнів після введення останньої дози препарату.
Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Не потрібна корекція дози семаглутиду залежно від віку, статі, расової та етнічної приналежності, маси тіла, наявності ниркової або печінкової недостатності.
Вік.На підставі даних, отриманих у ході клінічних досліджень 3а фази, що включали пацієнтів віком від 20 до 86 років, показано, що вік не впливав на фармакокінетику семаглутиду.
Стать.Підлога не впливала на фармакокінетику семаглутиду.
Раса.Расова група (біла, чорна чи афроамериканська, азіатська) не впливала на фармакокінетику семаглутиду.
Етнічна приналежність.Етнічна приналежність (латиноамериканська) не впливала на фармакокінетику семаглутиду.
Маса тіла.Маса тіла впливала на експозицію семаглутиду. Вища маса тіла призводить до нижчої експозиції. Дози семаглутиду рівні 0.5 мг та 1 мг забезпечують достатню експозицію препарату в діапазоні маси тіла від 40 до 198 кг.
Ниркова недостатність.Ниркова недостатність не справила клінічно значущого ефекту на фармакокінетику семаглутиду. Це було показано у пацієнтів з різним ступенем ниркової недостатності (легкої, середньої, тяжкої або у пацієнтів, які перебувають на діалізі) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок у дослідженні одноразової дози семаглутиду, що дорівнює 0,5 мг. Це також було показано на підставі даних клінічних досліджень фази 3а для пацієнтів з ЦД2 та нирковою недостатністю, хоча досвід застосування у пацієнтів з термінальною стадією захворювання нирок був обмежений.
Печінкова недостатність.Печінкова недостатність не впливала на експозицію семаглутиду. Фармакокінетичні властивості семаглутиду оцінювалися в ході дослідження одноразової дози семаглутиду, що дорівнює 0,5 мг у пацієнтів з різним ступенем печінкової недостатності (легкої, середньої, тяжкої) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки.
Діти та підлітки.Досліджень семаглутиду у дітей та підлітків віком до 18 років не проводили.
Показання для застосування. Оземпік®
Препарат Оземпік® показаний для застосування у дорослих пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу на фоні дієти та фізичних вправ для покращення глікемічного контролю як:
монотерапії;
комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами - метформіном, метформіном та похідним сульфонілсечовини, метформіном та/або тіазолідиндіоном, у пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю при проведенні попередньої терапії;
комбінованої терапії та з інсуліном у пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю на терапії препаратом Оземпік® та метформіном.
Препарат Оземпік® показаний для зниження ризику розвитку великих серцево-судинних подій* у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та високим серцево-судинним ризиком як доповнення до стандартного лікування серцево-судинних захворювань (на підставі аналізу часу настання першої великої серцево-судинної події - див. розділ "Фармакологічна дія", підрозділ "Оцінка впливу на серцево-судинну систему").
* Великі серцево-судинні події включають: смерть через серцево-судинну патологію, інфаркт міокарда без смертельного наслідку, інсульт без смертельного наслідку.
Режим дозування
Початкова доза препарату Оземпік становить 0.25 мг 1 раз на тиждень. Після 4 тижнів застосування дозу слід збільшити до 0,5 мг 1 раз на тиждень. Для подальшого поліпшення глікемічного контролю після як мінімум 4 тижнів застосування препарату в дозі 0,5 мг 1 раз на тиждень, дозу можна збільшити до 1 мг 1 раз на тиждень.
Доза препарату Оземпік® 0.25 мг не є терапевтичною. Не рекомендується введення більше 1 мг на тиждень.
Препарат Оземпік® може застосовуватися у вигляді монотерапії або у комбінації з одним або більше гіпоглікемічними препаратами (див. розділ "Клінічна ефективність та безпека").
При додаванні препарату Оземпік до попередньої терапії метформіном та/або тіазолідиндіоном, або інгібітором SGLT2 терапію метформіном та/або тіазолідиндіоном, або інгібітором SGLT2 можна продовжити в колишніх дозах.
При додаванні препарату Оземпік до терапії похідним сульфонілсечовини або інсуліном слід передбачити зниження дози похідного сульфонілсечовини або інсуліну з метою зниження ризику виникнення гіпоглікемій (див. розділ "Особливі вказівки").
Застосування препарату Оземпік не вимагає проведення самоконтролю концентрації глюкози крові. Самостійний моніторинг концентрації глюкози в крові необхідний для корекції дози сульфонілсечовини та інсуліну, особливо на початку лікування препаратом Оземпік® та при зниженні дози інсуліну. Рекомендується використовувати поетапний підхід до зниження дози інсуліну.
Пропущена доза
У разі пропуску дози препарат Оземпік слід ввести якнайшвидше протягом 5 днів з моменту запланованого введення дози. Якщо тривалість пропуску становить понад 5 днів, пропущену дозу не слід вводити. Наступну дозу препарату Оземпік слід ввести у звичайний запланований день. У кожному разі пацієнти можуть відновити їх звичайний одноразовий щотижневий графік введення.
Особливі групи пацієнтів
Не потрібно корекції дози у пацієнтів похилого віку (≥65 років).Досвід застосування семаглутиду у пацієнтів віком 75 років і старший обмежений.
Не потрібно корекції дози у пацієнтів з печінковою недостатністю (див. розділ "Фармакокінетика"). Досвід застосування семаглутиду у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня обмежений; застосування препарату Оземпік у таких пацієнтів протипоказане.
Не потрібна корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю. Досвід застосування препарату у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності відсутній; застосування препарату Оземпік у таких пацієнтів протипоказане.
Застосування препарату Оземпік® у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано у зв'язку з відсутністю даних з безпеки та ефективності.
